БОГ НЕ В ЦЕРКВАХ, А В ДУШАХ

Хресна дорога архієпископа - хірурга

Валентина Войно - Ясенецького 

«Христос того, хто взяв хрест і пішов за ним, не залишить одного без Своєї допомоги. Не бійтеся страхів, якими лякає диявол, який заважає вам йти по цьому шляху. Зведіть очі свої вгору - і побачите Самого Господа», - повчав у проповідях архієпископ Лука, якого за вірність християнству відправляли у місця віддалені, де він загалом провів 11 років.

У радянські часи мало хто зі священиків, які служили Богові, а не мамоні, уник репресій. Те, що страждальця за віру архієпископа Луку, відомого у науковому світі під іменем професора медицини Валентина Войно -Ясенецького, у 1946 році відзначили Сталінською премією І ступеня за фундаментальну працю «Нариси гнійної хірургії», - унікальний випадок для радянської історії.

«Нариси гнійної хірургії» Войно - Ясенецького допомогли лікарям у роки війни врятувати мільйони життів поранених.

Майбутній архієпископ - лікар народився в Керчі в родині білоруса - католика і православної росіянки. У 1889 році Войно - Ясенецькі переїхали до Києва, де Валентин закінчив гімназію й лише з другої спроби зумів вступити на медичний факультет Київського університету.

Вибір професії був зумовлений прагненням бути корисним людям. Не дивно, що 1904 року з початком російсько - японської війни молодий лікар у штаті Київського медичного шпиталю Червоного Хреста опинився в Читі, де посланці України рятували життя поранених, привезених із фронту.

По завершенні бойових дій Войно - Ясенецький працював у земських лікарнях центральної Росії, звідки звинуваченому в «революційних поглядах» ідеалістові довелося фактично тікати на батьківщину дружини - в Золотоношу на Черкащині.

Після здобуття наукового звання в Москві та років важкої роботи в сільській глибинці родина врешті - решт переїхала до Ташкента, де Войно - Ясенецький на початку 1917 - го отримав посаду головного лікаря міської лікарні.

Саме в Середній Азії овдовілий 1919 - го хірург, на руках якого залишилося четверо дітей віком 6 - 12 років, став на хресну дорогу служіння Богові. В 1921 році Войно - Ясенецький прийняв духовний сан, поєднуючи релігійну діяльність з лікуванням та викладанням на медичному факультеті місцевого університету, до якого він приходив у рясі і з хрестом.

У розпал більшовицьких переслідувань церкви ієрей Лука став єпископом і главою Туркестанської єпархії, хоч усвідомлював, чим за це поплатиться. Перше богослужіння в новому сані він відправив 3 червня 1923 року, а вже 10 червня його заарештували й у позасудовому порядку відправили на три роки до Туруханського краю Сибіру, де за царизму відбував заслання Сталін.

До речі, вже після послаблення гонінь на церкву і відзначення наукових заслуг Войно - Ясенецького найвищою премією СРСР вусатий вождь вирішив покепкувати з архієпископа - хірурга, запитавши, чи бачив він хоч раз душу в тілах оперованих пацієнтів. На що отримав відповідь, що совісті теж ніхто не бачив, однак, поза сумнівом, вона є.

Московська православна церква 2000 року канонізувала архієпископа Луку та офіційно ввела його до сонму новомучеників.

Архієпископ Лука у важкі повоєнні роки ходив у рясі з латками на ліктях. А 130 тисяч рублів винагороди лауреат Сталінської премії перерахував на потреби дітей - сиріт, якими були переповнені сиротинці.

Не менш повчальні його настанови, передані вірним із тюремної камери ще в Ташкенті: «Проти влади, поставленої нам Богом за гріхи наші, не повставати», однак «непорушно стояти на шляху праведнім» і «йти до храмів, де служать достойні ієреї, які вепру не підкорилися».

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/bog-ne-v-cerkvah-v-dushah/