СВЯТО СПОНТАННОЇ ДОБРОТИ

Соціальний експеримент в газеті "Експрес".

Як ми, журналісти, робили добро, і що з того вийшло

17 лютого - День спонтанного вияву доброти. Це свято започаткували учасники міжнародних благодійних організацій, щоб об'єднати добрими вчинками мільйони людей, пише газета "Експрес".

Суть свята - несподіваний вияв доброти до іншого, це може бути просто усмішка, комплімент, подарунок або ж допомога. Напередодні цього свята ми вирішили з’ясувати, чи готові сьогодні люди сприйняти приємні несподіванки, та провели декілька експериментів.

Добро повертається ...

Стою у черзі за кавою з собою, переді мною -- хлопець. "Я хочу купити каву для тебе. Можна?" -- запитую.

Юнак розгублений: "Е, та я і сам можу...".

"Я ще ніколи не купувала хлопцеві каву, а мене пригощали часто. Хочу відновити баланс дармової кави у світі. Ну будь ласка", - кажу і даю дівчині за касою гроші.

"О’кей, нехай буде по-твоєму. Тоді це вам на чай", -- усміхається хлопець і віддає касирці тридцять гривень.

А мені протягує випічку: "У мене два сирні тістечка, мама спекла. Сподіваюся, вам смакуватиме".

А от подарувати квіти вдалося лише з третьої спроби. Навідріз відмовився від букета молодий чоловік, дві жінки порадили, аби я залишила квіти собі. Радо прийняла букет лише 75-річна Ольга Кавінська. Вона довго дякувала та пригостила печивом.

Їду в маршрутці. Водій репетує до старенької: "Паааані! Платимо за проїзд!". -- "Та я ж дала вам дві гривні". -- "Що мені з ваших двох гривень? Проїзд коштує п'ять! Зупиняю мотор! Доки не дасте усієї суми, нікуди ніхто не їде. Або виходьте". Бабуся прямує до дверей...

"Водію, візьміть п'ять гривень", -- даю гроші.

Бабуся усміхається, бере мене за руку: "Дякую, дитинко..."

Виходжу біля вокзалу. Навколо автобусів бігає хлопець і запитує кожного: "Do you speak English?" Усі мовчать і тільки дивляться з-під лоба... Підходжу. Виявилось, що юнак приїхав із Америки до України вчити дітей на Закарпатті англійської. Зранку в нього літак із Києва до США. Але він загубив квиток на автобус до столиці. Ні водій, ні касири на вокзалі не знають англійської, тож виглядає, наче нахабний іноземець намагається задарма їхати автобусом. Халепа... Пояснюю водієві, що трапилося, хлопцеві дозволяють сісти в автобус. Я відчула на собі міцні американські обійми та отримала візитку й запрошення долучитися до програми у США, яку він координує.

Часом добро лякає

Неподалік старша жінка зупинилась перепочити, бо несе два важкі пакети. "Давайте трохи допоможу. Вам далеко йти?" -- питаю. "Ні-ні, я сама донесу, -- відповідає насторожено жінка. -- Мені вже одного разу допомогли, що я залишилась без сумки..." Шкода, але життєвий досвід не завжди вчить довіряти добрим несподіванкам. Жінка з важкими торбами просто злякалась нашої пропозиції.

Тим часом моя колега купує надувні кульки та дарує трьом малюкам років 3 -- 5. До нас підходять їхні мами, усміхаються, дякують. А діти миттю беруть за руки й тягнуть до вуличної ятки з іграшками. Купуємо їм ще три гумові їжачки. Мамам такий вияв доброти подобається.

Йдемо на ринок. З-поміж численних продавців помічаємо пенсіонерку, яка продає яблука. "Дайте мені кілограм", -- протягую сто гривень.

Від решти відмовляюся. "Та то забагато! Я продаю по 15 гривень за кілограм", -- лякається бабця.

"Та ні, мені здається, що вони коштують сотню", -- усміхаюся.

У продавчині виступають сльози: "Ту яблуню батьки посадили, коли я народилась. Тепер вона мене годує".

Добро окрилює

Разом із колегою заходимо в супермаркет. Попереду в черзі до каси -- старенька жінка. Купує трохи цибулі, м'ятні цукерки й вафлі. Відкриває подертий шкіряний гаманець, а там -- лише одна купюра -- 20 гривень. Касирка озвучує суму за покупку: 50 гривень! Старенька, мабуть, не дочуваючи, протягує двадцятку... Касирка роздратована -- та ось уже до неї тягнуться аж дві руки із 50-ками! Виявляється, двоє чоловіків, що стояли позаду мене, також спостерігали цю картину й вирішили допомогти.

Жінка не розуміла, що коїться. Глянула на свою купюру: "Ой, я думала, що це сотка"... Розповіла, що дві години тому заходила в інший магазин, просила розміняти гроші. Там продавчиня взяла її 100 гривень, а потім сказала, що не має чим розміняти і повернула... Але, виявляється, надурила стареньку! Почувши цю історію, один із чоловіків, що заплатив за бабусю, витягнув із кишені 200 гривень і простягнув їй. Та розплакалась...

Моя родичка лежить у лікарні. Із нею в палаті --- ще п'ятеро жінок різного віку. Всі після операції, майже не підводяться з ліжка. Приглянути за крапельницею чи подати води -- часто нікому.

"Дитинко, відходжу від наркозу, губи пересохли. Дай ковток води, бо вже не можу терпіти", -- просить старенька.

"Дай тобі Боже здоров'я за твою доброту!" -- каже, коли допомагаю попити і поправляю подушку.

….

Хтось просить провести до вбиральні, ще хтось - принести обід чи допомогти підвестися з ліжка. Одні дякують, інші - ні. Та в будь-якому разі після того, як зробив добру справу, ти почуваєшся окриленим і розумієш - потрібно це робити якомога частіше. Тим паче, це так легко!

Інна КУЧЕР

Христина БІЛЯКОВСЬКА

Ярина ПАСЛАВСЬКА

Ірина БАТЮК

Сабіна РУЖИЦЬКА

Фото - з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://expres.ua/news/2018/02/17/284472-my-robyly-dobro-togo-vyyshlo