ОЛЕСЮ ГОНЧАРУ - 100 РОКІВ

Сьогодні минає рівно 100 років з дня народження Героя України,

видатного письменника, громадського діяча Олеся Гончара.

Про це пише Експрес-онлайн.

Вже з раннього дитинства він пізнав, що таке нелегка життєва доля - у три не стало матері Тетяни. Тоді ж малого Олеся забрала на виховання бабуся Пріся в слободу Суху Полтавської області.

Сьогодні саме у цьому будинку діє Державний літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара.

“Бабуся відписала мені хату зі словами: “Зроби Саші музей”, - ділиться з Експрес-онлайн Тетяна Бондаревська, керівник музею, онука Якова, дядька Олеся Гончара. - Й справді: саме тут, де зростав майбутній письменник, і було для цього найкраще місце. В нашому музеї дуже багато речей, якими користувались бабуся та дідусь Гончарі - власноруч зроблені стіл та стільці, є стародавня скриня, посуд та одяг. На стіні - годинник із зозулею, який будив малого Олеся до школи.

Бабуся Пріся була дуже набожною людиною, тож і малого Сашка виховувала в такому дусі - щовечора вони ставали до молитви перед іконами, дякували за прожитий день. А потім - довго розмовляли, Олесь дуже любив слухати казки та бувальщини”.

Ця любов до народної творчості залишилась на все життя. Олесь Терентійович не мав часу збирати фольклор у експедиціях, проте часто записував почуті прислів’я чи приказки у записниках, або й просто на папірцях. Потім використовував їх у своїй творчості - наприклад, приказку “Була в сухенькому річка Осьмачка, та випила її баба приймачка” згадав у відомих “Прапороносцях”.

“А ще дуже шанував Олесь Терентійович українські народні пісні, - каже Тетяна Бондаревська. - У нас збереглась його улюблена книжечка з текстами. Та й сам письменник любив співати, найбільше “Їхав-їхав козак містом...” Або ж улюблену бабусину - “Ішли воли із діброви, а овечки з поля” - пісню про кохання. З дядьком Яковом заспівували “Розпрягайте, хлопці, коней...”

Коли я була маленькою, пригадую, як тішилась зустрічам із дядьком Олесем. Він завжди був спокійним та врівноваженим, а в кімнаті, в якій перебував, одразу царював затишок. А ще мені кожного разу привозив цукерки -- “Наталку Полтавку”.

Після двох інсультів його здоров’я значно погіршилось, голос “сів”, тому говорив письменник дуже тихо. Якщо сідав працювати, а треба було покликати дружину - використовував дзвіночок, такий як мають рибалки - він теж зберігається у музеї в Сухій. Взагалі, дружина Валентина Данилівна багато допомагала своєму чоловікові у літературній праці, і сама є дуже талановитою письменницею, проте досі видала лише одну книгу “Я повен любові...” - спомини про чоловіка.

Автор - Олена КОВАЛЬСЬКА

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:
http://expres.ua/digest/2018/04/03/290115-vrivnovazhenyy-spokiynyy-cukerkamy-pamyatayut-olesya-gonchara-ridnomu-seli