ЗВИЧАЇ, ЯКІ ВІДІЙШЛИ В ІСТОРІЮ

Українські традиції, звичаї та розваги у ХІХ-ХХ ст.

У давні часи Зелені свята в Україні тривали щонайменше(!) шість днів: три останні дні Зеленого Тижня (перед Трійцею) та три перші дні Троїцького Тижня (по Трійці).

Сучасний ритм життя удвічі скоротив цей період. Християнська традиція святкування Трійці переплелася з дохристиянськими віруваннями, пише "Ukrainian People".

А Зеленими їх називають, бо вшановують створення Господом світу: сотворив Землю та й засіяв її життям. Цей звичай походить ще від старозавітної Церкви, коли будинки і синагоги прикрашалися зеленню у пам’ять про те, як на Синайській горі все цвіло і зеленіло в день, коли Мойсей отримував скрижалі Закону Божого.

От і християни прикрашають на Трійцю будинки і храми зеленими гілочками та квітами. Бо квітучі гілки нагадують нам, як під дією благодаті Божої людські душі розцвітають плодами чеснот.

У Зелену суботу напередодні Трійці, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Їх встромляли у стріху й на воротах, біля вікон і за ікони. Домівку майорили букетиками із чебрецю, м’яти, любистка, полину, материнки та гілок берези, липи, клена, явора, а долівку встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, або татарським зіллям (лепеха або аїр).

Якщо за клечанням доводилося йти у ліс чи діброву, десь далеко, то йшли разом із села цілими гуртами, і такі походи оберталися на веселу забаву: люди, несучи цілі оберемки зелені, співали, вигукували і навіть танцювали.

Клечанням прикрашали й обори, стайні, хліви, комори, клуні, пасіки. На думку наших пращурів, у деревах оселялися душі померлих дідів-прадідів. Тож Дід-Ладо – добрий дух предків-опікунів роду – разом із гіллям-клечанням приходив до господи.

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати тих, хто згинув без вісті десь на далеких дорогах, у чужих краях – козаків, а пізніше вояків-героїв, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу батьківщини – України. Тож варто вшанувати пам’ять як Небесної сотні, так і тих, хто загинув, боронячи нашу землю на Донбасі.

У неділю на Трійцю в Україні зберігся звичай вшановувати пам’ять померлих. За дохристиянським віруванням, на Зелені свята мерці вдруге після Великодня виходять на світ. Тому на Зелені свята, як і після Великодня, провідують померлих родичів, могили яких клечають зіллям.

У ці Поминальні дні на кладовищах влаштовують панахиди зі священиками та поминальні трапези. А у понеділок святкують День Святого Духа, або Богодухів день, з яким пов’язано чимало язичницьких традицій. Популярним є обряд “водіння Тополі” (на Чернігівщині – “Верби”, а на Поліссі – “Куща”): дівчата, обравши з-поміж себе найкрасивішу дівчину, виряджають її зелом й обходять усе село з віншуваннями.

Від Русалчиного Великодня – до Тополі й “Лялі”

Для українців Зелені свята здавна були поетичним святом, тісно пов’язаним із природою. А що воно знаменувало завершення весни і початок літа, основою став культ рослин, магія закликання майбутнього врожаю.

З четверга відзначалися Русалії, або ж Русальний тиждень – у пам’ять померлих, поминальні дні. За давнім повір’ям, у ці дні на береги річок і озер виходять русалки (які отримали свою назву від цього давнього свята, а не навпаки) і наглядають за людьми: чи шанують люди їхню пам’ять. Тому у четвер Зеленого тижня (перед Трійцею) ніхто не повинен працювати: розгніваєте русалок – вони попсують худобу, птицю й усю господарку.

Вранці, щойно зійде сонце, дівчата йшли у поле “на жита” й брали із собою хліб із житнього борошна, окремо для цієї оказії спечений; міситься той хліб на свяченій воді. У полі дівчата ламали хліб на кілька шматків, ділилися ним порівну, а потім кожна йшла на ниву свого батька, і там на межі клала той хліб для мавок – “щоб жито родило”.

А ще дівчата у цей день ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (як захист від мавок, щоб не залоскотали) і кидають вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів.

З тонких гілок з ніжними зеленими листочками дівчата плели вінки, вплітаючи у них лугові квіти і стеблинки полину. Такі вінки служили не тільки прикрасою: в ніч свята ними ворожили, пускаючи по воді. Вважалося: що нижче за течією вінки заберуть собі русалки – то краще. Натомість вінок, що моментально потонув, вважався недоброю прикметою.

У Київській Русі Русалії супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах, сопілках і гуслях. Їх відголоски в окремих регіонах України збереглися й досі. Скажімо, у Вишгородському районі Київщини і на Тернопільщині й досі прикрашають квітами, гіллям, стрічками колесо, яке прикріплюють на довгу жердину (інколи волочуть з лісу й дуба), цілу ніч танцюють навколо неї й палять вогні, а наприкінці гулянь – запалюють і саме колесо, що вважалося символом Сонця.

Поклонялися деревам, бо ті давали плоди, з них робили житло і знаряддя праці. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити “Тополю”. Дівчата вибирали з-поміж себе на “тополю” найвищу на зріст дівчину та прикрашали її намистом, стрічками, барвистими хустками, і все це так рясно, що з-під тих оздоб голови майже не було видно (інколи обличчя зав’язували хусткою), руки прив’язували до палиці і так водили селом із гучними піснями.

Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (насамперед приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

А на Поліссі побутував схожий обряд Троїцького “куща”. Відома й така забава молоді, як завивання берези. Вранці у Зелену неділю дівчата брали харчі, кликали хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йшли у ліс чи у гай. Там співали, танцювали, а потім разом їли принесене. Після цього шукали у лісі молоді берізки із тонким і довгим гіллям-пруттям, з якого на самій березі завивали вінки, співаючи: “…Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме”.

Хлопці можуть допомагати – кожен своїй дівчині – завити вінок. І лише коли він готовий, зрізають його з дерева. Дівчата забирають віночки додому, а пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала: споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега тощо.

А обряд “Лялі” побутував на Волині. Проводили його в неділю або в понеділок. Дівчачий гурт обирав поміж себе наймилішу – “Лялю”, яку прикрашали вінком з квітів, та через плечі навхрест – гірляндами. Тим часом гурт хлопців в умовленому місці плів для “Лялі” трон (зелену лавку). Дівчата супроводжували “Лялю” до трону, а хлопці усаджували її на нього й тоді утворювали два кола: внутрішнє з дівчат, зовнішнє – із хлопців.

Відтак водили хороводи та співали жартівливих і весільних пісень. Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Закінчувалися ж Зелені свята проводом русалок у понеділок, після тижня Зелених свят.
 

Найкраща пора для сватів

Працювати на Трійцю не годиться: усе, за що не візьмись на Трійцю, не принесе користі. Також не вітається весілля на Трійцю, тому церква не здійснює таїнство вінчання у цей день. Натомість тим, хто збирається скріпити свої відносини узами шлюбу, варто призначити на Трійцю сватання або знайомство з батьками. Традиційно дівчата вбирались у найкращі свої строї, гуляли селом, видивляючись нареченого.

Вважалося, що ті, хто засватався на Трійцю, будуть жити довго і щасливо, а молода сім’я буде міцною. Крім того, на Трійцю традиційно збирали трави для заготівлі чаїв на зиму: бо у це свято вони наділені особливою цілющою силою.
 

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:
http://expres.ua/news/2018/05/26/296066-zeleni-svyata-ukrayinski-tradyciyi-zvychayi-rozvagy