СУМУЄМО

Сьогодні в Україні День Скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни

22 червня 1941 року, попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова - Ріббентропа 1939 року) та тісну військово - економічну співпрацю між Німеччиною і СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років, як складова, але основна частина Другої світової війни.

Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ битви стали одними з найбільших у воєнній історії ХХ століття.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території.

Через це Україна найбільше потерпіла, як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок.

На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України - Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл.

Не менш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічене і зруйноване у тій страшній війні.

Довідково:

Випробуванням на милосердя для волонтерів Червоного Хреста України стала Друга світова війна. Саме тоді Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць.

Завдяки своєчасній та кваліфікованій медичній допомозі вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри рятували бійців на полі бою, не зважаючи на те, до якої армії вони належать.

Подвиг тринадцяти українських сестер милосердя, учасниць бойових дій, відзначений нагородою імені Флоренс Найтінгейл – справжній подвиг в ім’я життя, хоч і завершувався він часто зі зброєю в руках.

У тилу фронту у осередках Товариства Червоного Хреста України значну увагу приділили не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, що й донині дає змогу медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях.

Та після закінчення війни мир не скоро повернулися на українську землю. Не було його й у рядах Червоного Хреста. Одна з його гілок пішла у підпілля і надавала допомогу пораненим бійцям народно - визвольного руху, що розгорнувся на Західній Україні. У силу різних обставин очолити цю гілку довелося Катерині Зарицькій (на знімку), голові Українського Червоного Хреста у лавах ОУН-УПА в 1943-1947 рр.

Керуючись принципами гуманізму, нейтральності, та іншими статутними засадами Червоного Хреста,  медичні сестри, працівники УЧХ, виносили з поля бою поранених не тільки своїх, але і чужих вояків. Та коли Катрусю в 1947 р. арештувало НКВД, на цю обставину радянський суд не звернув жодної уваги, і вона, як політв'язень, промучилася у сталінському ГУЛАГу повних 25 років.

Потім, після повернення на волю, їй було заборонено проживати на Західній Україні. Жила у Хмельницькій області, а потім,  у час "відлиги", в м. Коломиї на Прикарпатті. Там і відійшла у кращий світ. В роки незалежної України, рідні перепоховали її тлінні останки на Личаківське кладовище у Львові, поряд з могилою чоловіка, Михайла Сороки, також борця за волю України.

У час відзначення сторіччя Товариства Червоного Хреста України в 2018 р. червонохрестівці Львівщини здійснили обряд покладання квітів пам'яті і шани на могилу видатної попередниці, героїчної Катерини Зарицької.

На її честь у Пласті є курінь ч. 30 ім. Катрусі Зарицької. Заснований у Львові 26 березня 1995 року ст. пл. Лесею Онишко (зв’язкова) та гурточками «Мангусти», «Фіалки», «Хом’ячки» та «Проліски».

У 1991 році вулиця Воровського у Львові була перейменована на Зарицьких – на честь українського професора - математика Мирона Зарицького та його видатної доньки Катерини.

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2725466-22-cervna-pamatni-dati.html