ПОКЛИКАННЯ

Зарисовка про патронажну медичну сестру Аллу Чепіль із Слов'янської МРО ТЧХУ, що на Донеччині.

Є такі професії, які вибирають не заради престижу, статусу в суспільстві і високої зарплати. Професії, які освоюють заради прагнення допомогти іншим людям, а не створити собі зону комфорту. Одна з таких - патронажна медсестра.

У нашому місті патронажні медсестри працюють в Слов'янській міськрайонній організації Товариства Червоного Хреста України. Одна з них - Алла Чепіль. Саме про неї ми і хочемо розповісти.

Наша героїня працює патронажної медсестрою 7 років. До цього працювала медсестрою в хірургії №2 Слов'янської клінічної лікарні, але потім пішла за вислугою років. Дізналася, що Червоному Хресту потрібні медичні сестри, і вирішила почати працювати в цій сфері, про що жодного разу не пошкодувала.

Алла Чепіль обслуговує на дому одиноких літніх людей, приносить ліки хворим на туберкульоз.

До 2016 року вона також надавала і медичну допомогу: уколи, перев'язки. Але зараз медична допомога в роботу патронажних медсестер не входить. Справа в тому, що раніше Національний комітет Червоного Хреста співпрацював з Міністерством охорони здоров'я, потім термін договору закінчився і його не продовжили.

Патронажну службу Слов'янська міськрайонна організація відновила, але без медичних послуг - тільки соціальна допомога.

Відвідування хворих на туберкульоз

Червоний Хрест підтримує зв'язок з тубдиспансером, який видає на кілька днів ліки для хворих на туберкульоз.

«Обслуговування хворих на туберкульоз - це окрема програма. Ми розносимо таблетки тим, хто не може ходити або живе далеко, ВІЛ-інфікованим, наркозалежним. Є і неблагонадійні. Людина п'є таблетки при мені. Деяких доводиться змушувати, умовляти. Заразитися не боюся. Тут те ж саме, що їхати з хворим в одному тролейбусі».

Алла Чепіль вважає, що їй завжди щастило знайти з підопічними спільну мову. Адже патронажна медсестра не може кричати або лаяти, а змушена порозумітися з усіма, іноді - бути психологом.

«Буває дивлюся: суворість не працює. Підходжу з іншого боку, кажу: у тебе ж є діти, ти живеш з жінкою, хочеш, щоб вона захворіла? »

Але в основному всі хворі таблетки п'ють без проблем. Вилікуваних підопічних Алла часто зустрічає на вулицях. Такі люди вже сприймаються як друзі, тому що інакше бути не може, якщо носиш людині таблетки протягом декількох років.

За словами співрозмовниці, найскладніше знаходити спільну мову з наркозалежними та алкозалежними, особливо одинокими. Повертати їм мотивацію, також як і змушувати змінити свій спосіб життя, завдання не з простих. Додатковим стимулом зазвичай служать пайки, які тубхворим видають два рази на місяць: крупи, згущене молоко, масло, цукор, консерви.

Багато хто з підопічних не працює і живуть вони за рахунок цих пайків. У практиці Алли був випадок, коли людину вдалося вилікувати від туберкульозу, але як тільки підопічний перестав приймати таблетки і отримувати пайки - знову почав зловживати алкоголем.

«З одруженими простіше. Там дружина трохи натисне. Є діти, обов'язки. Вони самі прагнуть. А одиноких, буває, нічим не проб'єш. Вони кажуть тобі: «І так проживу стільки, скільки відведено».

Допомога самотнім пенсіонерам

Кожен робочий день Алли завжди розписаний. Є чіткий список підопічних, з якими вона заздалегідь домовляється про зустріч або візит. Якщо це тубхворий, то йому доводиться везти ліки додому, на роботу або на нейтральну територію. Якщо це люди похилого віку, то вони заздалегідь складають список покупок на місць, і вказують куди саме потрібно сходити за ними.

Всього підопічних у нашій героїні до 30 осіб, з яких близько 20 постійних - літні самотні люди. Тут у Алли обов'язки на день наступні: віддати жінці похилого віку покупки, які вона попросила заздалегідь, приготувати їй їжу, розігріти наявну їжу (якщо підопічна сама це зробити не може). Іноді потрібно підмести, підстригти нігті або волосся, винести сміття, а потім - їхати за наступною адресою. Список справ може варіюватися. Багато самотніх просто люблять поговорити.

Співрозмовниця зізнається, що часом робота морально виснажує. Але, незважаючи на складності і часом ненормований графік, Алла свою роботу любить і міняти її поки не збирається. Медсестра вміє відділяти роботу від домашніх турбот, але підопічні, буває, дзвонять і в неробочий час. Щоб відновити моральні сили і уникнути професійного «вигорання», Алла вважає за краще проводити час на природі: далеко від міської суєти, але ближче до лісу і водойм.

«У мене була одна жінка, яку в концтабір гнали до Німеччини. Цікаві долі, а життя доживають на самоті. Вони всі індивідуальні, всі особливі, і за всіх я переживаю».

Фото – з відкритих джерел

За джерелом:

https://www.6262.com.ua/news/2523214/vse-osobennye-i-za-vseh-a-perezivau-patronaznaa-medsestra-iz-slavanska?fbclid=IwAR1ZcTJntmnIDHaBOBRvaIZ4ujX3RBC-lGdBwaXxpCKWNlU7YUMTWwG0nqA