СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ КРАЩА, НІЖ У СУСІДІВ

Інтерв'ю Миколи Поліщука, в.о. президента Товариства Червоного Хреста України,

яке 31 березня було опубліковане в Національній інформаційній агенції  «Укрінформ».

- Пане Миколо, які основні попередні уроки пандемії для влади?

- Їх декілька. З 2016 року ми втратили більше трьох тисяч патронажних сестер через те, що МОЗ ліквідувало та відмовилося фінансувати цю службу. Біда з коронавірусом показала, що треба відроджувати патронажну службу. Необхідність повернення патронажних сестер пов’язана з тим, що гряде реформа галузі охорони здоров’я. Будуть закриватися туберкульозні диспансери і велика група людей, хворих на туберкульоз, залишиться за межами лікувальних установ. У таких ситуаціях патронажні сестри могли б відігравати роль контролю за прийомом медикаментів, а також стежити, щоб вони отримували воду, продукти харчування, інше.

Я би оцінив дії влади все ж як ефективні. Єдине – мій досвід показує, що в державному резерві має бути великий запас масок та апаратів штучної вентиляції легенів.

І для того, щоб їх передати на баланс Міністерства охорони здоров’я чи на місця в регіони, не треба спеціальних рішень, це робиться однією постановою Кабінету міністрів. Були чутки, що, мовляв, є маски в держрезерві, а ми якусь частину імпортуємо, якусь експортуємо. Тому, як урок на майбутнє: Держрезерв повинен містити найнеобхіднішу техніку та маски, і Кабмін одним своїм розпорядженням передає їх в області.

Вірус показав не лише те, що країна не готова до пандемії. Але показав й інше. Часта зміна менеджменту згубна для охорони здоров’я. Ну, нехай міністр та заступники йдуть. Але потрібно мати державного секретаря, того самого зберігача інституційної пам’яті, який до кінця виконуватиме програму, яка буде прийнята.

Далі. Враховуючи кількість проблем з легенями, я вважаю, що слід відновити виробництво систем штучної вентиляції легенів. Колись такі робив завод “Буревісник”. Звісно, такі апарати можна робити в Україні. Україна не завжди потребуватиме великої кількості великочастотних, з величезною кількістю режимів апаратів, нехай модель буде простіша, але – щоб вона була у кожній лікарні в найбільш ризикованих регіонах. І простіші моделі могла б робити Україна. Зрештою, якщо власні виробники знову почнуть виробляти дихальну техніку, то вони будуть вдосконалюватися і з часом зможуть робити й більш складні комплекси.

Ще одне. У таких ситуаціях має існувати не лише програма ProZorro, а повинно працювати державне замовлення на виробництво й апаратів штучної вентиляції, і медикаментів. Державне замовлення в умовах пандемії має керуватися не ProZorro, а слідувати параметрам: доцільність – вартість – користь. Бо сьогодні, якщо порівнювати державні та приватні клініки, то чомусь одне й те саме обладнання може закуповуватися значно дорожче для державних клінік. Якщо проведемо реформу, то статус закладів охорони здоров’я, статус державних підприємств буде змінено, і вони самі будуть перевіряти та стежити, яке обладнання їм необхідне і як його купити дешевше.

- Чітких протоколів лікування хвороби не існує, світ шукає хаотично, Рада прийматиме закон використовувати несертифіковані в Україні ліки... Ви схвалюєте це?

- 1893 року Вересаєв писав, що шлях до успіху лікаря лежить через помилки та, вибачте, трупи. Там де є шаблон, там помилок менше. Повинен бути стандарт, творчість припускається, але вона має бути – по виконанню всіх стандартних процедур. Сьогодні стандарт – це повна безпека себе, медиків та оточуючих. Далі, якщо йдеться про державу: виділення лікарень та установ для ізоляції. Можливо, щось буде змінюватися, а сьогодні головне – безпека. 

Підкреслю: не треба казати, що українські медики не готові до пандемії. У них може не бути одягу, засобів захисту, але їхня готовність вище всіх похвал, і вони завжди мобілізуються у часи біди. Це я кажу, як людина, яка 50 років працює у медицині.

Інша справа, що кульгає самодисципліна українців. На першому етапі реформи, коли була впроваджена сімейна медицина, то це показало наш рівень організації. Сьогодні всі кажуть: за наявності симптомів звертайтеся до сімейного лікаря. При цьому зауважу, контракт із лікарем підписали 66 відсотків людей, а де 34? У цих 34-х відсутня свідомості безпеки, перш за все власної безпеки. Вторинний рівень реформи передбачає створення потужних лікарень. А в потужних лікарнях повинно бути і діагностичне обладнання, й обладнання для швидкої медичної допомоги, у тому числі апарати штучної вентиляції. Інфекція коронавірусу показала ще раз, що ми повинні продовжувати медичну реформу.

- Ми всі підтримували медичну реформу. Але коли побачили перелік платних послуг для другої ланки, то задумалися.

- Ви знаєте, я хоч і вчений, але ніколи не відривався від лікарні. Сьогодні пацієнт переходить поріг лікувальної установи, платить за реєстрацію, за консультацію, за витратні матеріали. Деколи ліжка безкоштовні. Платить за діагностику. Вартість діагностики майже така сама, як у приватних установах. І вартість лікування також. Приватні установи самі будували будинок, утримують, експлуатують його, і платять зарплату лікарям. У державних установах або комунальних (вони при цьому не мають статусу для самостійного господарювання) і будівля, і все – закуплене державою. А пацієнт платить сам за все. Очевидний дисбаланс. І не треба лякатися. Справа в тому, що діагностика за направленням сімейного лікаря буде пацієнту безкоштовна. Невідкладна допомога при інфарктах, інсультах, травмах, пологова – буде виділятися безкоштовно для тих, з ким укладений контракт.

Щодо страхової медицини. Ввести страхову медицину сьогодні в Україні неможливо. Велика кількість людей без роботи, велика кількість людей отримує зарплату в конвертах, сидять на мінімальній зарплаті. А страхова медицина передбачає певний рівень страхового внеску. Сьогодні, по-суті, прийнятим законом передбачено соціальний базовий гарантований рівень послуг, а щодо інших послуг, то хай люди страхуються. Або будуть платити приватній клініці, або комунальній установі зі статусом господарювання. 

- Практичні питання. Чи може людина на карантині бігати чи гуляти в безлюдному місці? 

- Може. Люди повинні гуляти, але без скупчення. Тримаючи дистанцію півтора-два метри, людина не заразиться. І якщо людина не буде торкатися предметів та вживати всі дезінфекційні заходи потім.

- Чи треба на свіжому повітрі носити маску?

- Я на повітрі не ношу. В магазині – так.

- Чи вдасться нам уникнути шляху Італії та Іспанії?

- Я думаю, що так. І причин тут може бути кілька. В Україні жорсткі санкції по карантину. І жорстко обмежена можливість пересування, і це було зроблено раніше, аніж в Італії та Іспанії. Італія та Іспанія, які ментально до спілкування, обговорення нам близькі. Але ці країни плюс Швейцарія — країни, де надвисока тривалість життя. А коронавірус має таку тропність, що він потрапляє в судинну систему, дихальну систему. Вірус ушкоджує легеневу тканину і судини. А й перше, і друге у людей старшого віку вразливі й не функціонують на доброму рівні. Компенсаторні можливості знижені. Люди, які мають хронічні захворювання, схильні хворіти більше.

В Україні тривалість життя – 72-74 роки. І ще менше можливість здорового життя (це обумовлене багатьма факторами).

Думаю, що повторення не буде, бо заходи з обмежень проводяться ефективно. Якщо ми візьмемо близько сорока мільйонів населення України, а захворюваність у межах чотирьохсот (на день, коли відбулася розмова – ред.), то темпи не такі, як в Італії, Іспанії, США.

Але можна очікувати приросту, бо багато людей повернулися в Україну з заробітків і серед них багато хто може мати зараження і приховану форму інфекції. Але не завжди є самодисципліна людей, у тому числі тих, що приїхали з-за кордону. Ці люди могли б два тижні побути у самоізоляції...

Автор - Лана Самохвалова, Київ

Фото: Олени Худякової та Інни Бородаєвої

За джерелом:

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2908878-mikola-polisuk-vo-prezidenta-tovaristva-cervonogo-hresta-ukraini.html