ТІЛЛЬ МАЙЄР - ВЕЛИКИЙ ДРУГ УКРАЇНИ

«Або Україна буде  європейською, або війна буде нашою новою історією», - Тілль Майєр.

У Німеччині зараз проходить виставка відомого фотографа Тілля Маєра “Донбас. Війна у Європі”. Тілль може вважатися фахівцем, який розбирається в особливостях нашої війни: він побував у зоні АТО,ООС дванадцять разів. 

Ми зв’язалися із Тіллем та поставили йому кілька запитань.

НА МОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ВІЙНУ НА ДОНБАСІ

– Тілле, коли ви побували в зоні АТО/ООС вперше? Що спонукало вас знову туди повернутися?

– Це було в Авдіївці восени 2017 року. Я зміг за два дні побувати на позиціях української армії, у тому числі на Промці.

Для мене було шоком знову побачити окопи, руйнування та війну посеред Європи.

Мені, як європейцю це боліло, бентежило. І це все досі відбувається. Тоді про війну на сході України у німецьких ЗМІ майже забули.

До речі, здебільшого я пишу репортажі з кризових та військових зон у всьому світі тоді, коли інші журналісти та фотографи вже поїхали. Але люди у постраждалих країнах продовжують страждати. Я зроблю все можливе, щоб дати їм голос.

Україна була і є для мене чимось особливим. Тому що у мене там багато друзів, і я полюбив країну та її людей.

Багато років я працюю волонтером у проєкті Червоного Хреста, який безкоштовно роздає ліки літнім людям у Львові. Я зустрів дивовижних людей і завжди отримував велику підтримку, коли йшлося про мої власні звіти та проєкти. Крім того, я вже тоді вважав дуже небезпечним, що на моїй німецькій батьківщині забувають про ситуацію на Донбасі.

– Як народилися ці ваші фотографії? Чи легко погоджувалися фотографуватися?

– Я майже завжди працюю з українським колегою - фотографом, коли йдеться про Донбас - Олесем Кромплясом. Він сам воював у 2014 році. Його досвід мені теж допомагає. Я думаю, що солдатам важливо, щоб я звітував про розвиток армії. Але не всі хочуть фотографуватися. Це зрозуміло. Вони часто мають сім’ї на окупованій території. І намагаються позбавити їх проблем.

– Як проходила зйомка? Як далеко вам дозволили зайти у своїх професійних інтересах?

– Разом з Олесем я часто можу по кілька днів перебувати на першій лінії, супроводжуючи бійців у повсякденній рутині в окопах, спати в бліндажах і земляних бункерах. І те, що мені надають таку можливість, не можна сприймати як належне. Я зустрів багато хороших і сміливих людей. Але й побачив, яким тягарем була для країни війна за ці роки.

– У яких місцях ви знімали?

– Авдіївка, Промка, Бутовка, Луганське, Троїцьке, Широкине, Горлівка, Кам’янка, Волноваха… У деяких - неодноразово.

– Які з ваших фоторобіт стали для вас «знаковими»?

– Для мене дві фотографії є дуже особливими: на одній зображений солдат Вадим на зруйнованому морському курорті Широкине. У 2011 році Вадим відпочивав там на пляжах з родиною. Тому він провів мене через зруйноване місто, розповів, як там було раніше. Ми добре порозумілися. Через кілька днів він загинув на фронті. Для мене було ударом, коли я про це дізнався.

Пізніше його вдова написала мені у Facebook й запитала, чи може вона отримати фото - щоб вигравірувати на його надгробку. Напевне, найбільша честь, яку коли-небудь отримувало моє фото. Але й найсумніший випадок. Війна – це жахливе зло.

Інша світлина показує жінку Валентину в Кам’янці біля лінії фронту. Вона стоїть у темряві овочевого льоху і тримає палаючу свічку. Мешканці, переважно старі люди, тікають до підвалу, коли у напівзанедбане село потрапляють снаряди з ближнього фронту. У підвалі немає електрики. Старі мають протриматися, поки жах не закінчиться.

ВІЙНА В УКРАЇНІ – ГАНЬБА ДЛЯ УСІЄЇ ЄВРОПИ

– Німці у нашому розумінні - це несентиментальні, стримані і педантичні люди. Але все-таки, якщо ви проводили з нами стільки часу, якими були ваші перші враження та відчуття?

– Вам варто познайомитися ще з кількома німцями. У моєму рідному місті Бамберзі ми вміємо святкувати і раді гостям. Педантичні?.. Ну, мої українські друзі знають, що я завжди спізнююсь на кілька хвилин.

Моїм першим проєктом була книга і виставка про тих, хто вижив у нацистських концтаборах. Усі вони приїхали зі Львова та околиць. Які це сильні люди! Я там зміг і взяти інтерв’ю, і сфотографувати. Попри те, що вони пережили, вони були добрими і справедливими людьми. Один сказав мені:

«Хто ненавидить, той не зрозумів життя». Я буду вдячний за ці зустрічі до кінця своїх днів.

– Що ви зрозуміли про війну, коли працювали в Україні?

– Що це ганьба для усієї Європи. Кордони Європи не повинні бути перекроєні танками. Кожен, хто намагається це зробити, повинен виступити проти цілісної, єдиної Європи. Так і має бути. На жаль, все склалося по-іншому. Інакше ми б не були там, де ми зараз.

– Чим для вас є Україна?

– Україна стала частиною мого життя.

– Як вас сприйняли мешканці Донбасу? Чи охоче погодилися бути зображеними на світлинах?

– Як сприйняли? Переважно ввічливо. Після того як вони дізналися про мій намір, вони переважно дозволяли себе фотографувати та брати у них інтерв’ю.

В Авдіївці мене прийняла родина, коли я потребував ночівлі в одній із поїздок. Отримав ліжко і смачний сніданок. Мені навіть довелося переконувати їх прийняти невелику суму як подяку. Я познайомився з двома матерями новонароджених, бабусею, які пригостили тортом до кави, а в інших місцях як гостю часто пропонували сало й горілку. Одне слово, це були переважно дуже хороші люди. Але я думаю, що коли ставишся до людей з повагою, то отримуєш це навзаєм.

– Як ви вважаєте, чи може членство України в НАТО зменшити загрозу для нас і для континенту?

– Україна має потужного сусіда, який, очевидно, не знає своїх кордонів. На мою думку, те, що Україна прагне вступити до НАТО, є природною потребою у захисті.

– Відкритих зіткнень на Донбасі не було, але триває снайперська війна та обстріли. Чи потрапляли ви у небезпечні ситуації?

– Наприклад, одного разу потрібно було дуже швидко бігати. Це адреналін для мене. Дрібниця для солдатів в окопах.

– Фотографи продовжують займатися цією темою, поки не скажуть все про війну. Ви вже видали книгу. Чи про все в ній сказали? І яким є ваш основний меседж?

– Я зніматиму, поки не закінчиться війна на Донбасі. У будь-якому разі, або нам вдасться стати справжнім демократичним союзом європейських жінок та чоловіків, або війна знову стане частиною нашої спільної історії.

Інтерв՚ю взяла Лана Самохвалова, Київ

Фото – Тілля Майєра

За джерелом:

https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3393542-till-maer-nimeckij-fotograf-i-zurnalist.html