ДВОМОВНИЙ  ВІРШ  «ЧОВНИ»

Андрій Лисенко народився в Криму, а тепер живе у м. Львові. Архітектор - за освітою,

письменник – за покликанням. Він також є перекладачем, літературним редактором,

а заодно - спонтанним волонтером Червоного Хреста Личаківського району м. Львова.

ФОКУ(с)

З одного боку, говорити про війну важко. Особливо, коли вона – не десь, чи, принаймні, колись, а тут і зараз. Ще важче – говорити про неї без надриву. Подати війну не за Станіславським, а за Брехтом – з остороненням. За Брехтом і без брехні.

З другого боку, про війну ми говоримо навіть тоді, коли говоримо про щось інше – адже своїм подихом вона все перетворю на себе, відбивається у всіх дзеркалах…

От такий от фокус – куди аматарові Мідасу з його безневинною алхімією. Війна завжди у фокусі. Хай на що ти наводиш об’єктив. Хай до чого придивляєшся. Хай до чого прислухаєшся. Хай до чого торкаєшся.

До японської гравюри у стилі укійо-е («картини плинного світу») волинського пейзажу – пейзажу або спогаду про нього на фронті або за кордоном.

До народної гуцульської пісні, настільки чудово обіграній у присвяченій нескінченним українським еміграціям стрічці Михайла Іллєнка ««Фучжо́у» або «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди»». Фільм був знятий 30 років тому, але актуальності не втратив – як кожне велике мистецтво.

До триноги алхімічного тигля (мольберта або штатива фото- чи кінокамери), де намагаєшся переплавити на золото вищого (чи бодай якогось!) сенсу свинець куль і осколків.

До дому, який необоротно змінився, навіть якщо вцілів після обстрілів і його не довелось залишати. Став прозорим, вмістив у себе всі ті українські домашні вогнища, які тимчасово або навіки згасли.

Ти намагаєшся не просто дивитись В об’єктив – прагнеш досягнути осторонення автофіксації, осторонення самурая, що йде по бритві шляху воїна, навіть не помічаючи ран на стопах. Й у твоїй свідомості зливаються слова фото і хоку.

Говорити про війну важко, але хай що пише художник, він пише її парсуну. Сподіваючись якнайшвидше використати твір за призначенням – встановити на труні, де врешті буде поховано саму війну, а не її незлічені жертви.

ЧОВНИ - BOATS

(у повному обсязі з перекладами можна буде ознайомитись після публікації

збірки праць учасників проекту "Поміж без меж/ Both Sides of the Border Face East"),

фото Т. Панасюка, тексти А. Лисенка, trans. Alisa Slaughter and Julia Sushytska

1.

з собою виніс тільки

гравюру укійо-е

урізану в сітківку

all I brought along

one ukiyo-e print

burned on my retina

2.

трилисник трьох човнів

повернешся живим

пообіцяв

boat shamrock

come back alive

a promise

3.

занадто натягнулись

не здихнути

заліза ностальгії

stretched to the limit

breathless

nostalgia’s chains

4.

уже пройшов далебі світу чверть,

а не зійшов

з містка над рідним Стиром

halfway around the world

I’ve yet to cross

the bridge over my Styr

5.

у дзеркалі вітрин паризьких бачу

не перехожих

сад вишневий свій

in the Paris windows

not passersby

my cherry orchard

6.

ні кроку далі

зірвешся униз

із краю світу

not one more step

you tumble

off the furthest edge

7.

у рідну землю вріс

корінням снів

не прокидаюсь

the roots of dreams

grow in native land

I’m still asleep

8.

для острівця надії

й мотлох зійде

якщо із дому він

a little island of hope

even this scrap will do

if it is from home

9.

на фронті,

а водночас із сім’єю,

що змушена тікати

10.

де моя долина?

прокидаюсь з криком

у чужому ліжку

11.

де мої покоси?

різко прокидаюсь

в стиглому окопі

12.

від куль ворожих

бруствер мирних снів

про Стир

13.

із чужини

окопів під вогнем

пошвидше б повернутись,

14.

а от і рідна гавань

свій човен

тут затоплю.

Примітка автора:

Цикл написаний з точки зору ліричного героя, останній кольоровий спогад про дім нагадує йому японську гравюру в стилі укійо-е («картинки ширяючого світу»). Це задає форму хокку для вираження подальших – чорно-білих – образів у свідомості героя, який розривається між фронтом, тугою за родиною, яка змушена була емігрувати за кордон (до Парижа), і ностальгією за домом ( можливо зруйнований окупантами). Перші рядки 10-11 хокку відсилають до гуцульської народної пісні та фільму Михайла Іллєнка «Фучжоу, або Очікування вантажу на трасі Фучжоу біля пагоди». Фільм знятий 30 років тому, але не втратив своєї актуальності – як і все велике мистецтво. У ширшому сенсі цикл написаний з точки зору всього українського народу, що розривається між фронтом, еміграцією та тугою за домівкою, яка незворотньо змінилася, навіть якщо пережила обстріли і не довелося її залишати. Воно стало прозорим, і вмістило всі ті українські вогнища, які тимчасово чи назавжди згасли.

Примітка перекладачів:

Останній рядок хайку №6 («більше жодного кроку») стосується «krai»: «земля», а також «край», що також може стосуватися кордону, території чи глибинки. На думку деяких вчених, це слово також є коренем до назви країни Україна.

* * *

The cycle is written from the point of view of a lyrical hero, whose last color memory of home reminds him of a Japanese engraving in the style of ukiyo-e ("pictures of the floating world"). This sets the form of the hokku for the expression of further – black and white – images in the consciousness of the hero who is torn between the front, longing for the family that was forced to emigrate abroad (to Paris) and nostalgia for home (perhaps destroyed by the occupiers).

The first lines of hokku 10-11 refer to the Hutsul folk song and Mykhailo Illienko's film Fuchzhou or Waiting for a Cargo on the Fuzhou Run by the Pagoda. The film was shot 30 years ago, but has not lost its relevance - like all great art.

In a broader sense, the cycle is written from the point of view of the entire Ukrainian people, torn between the front, emigration and longing for home, which has changed irreversibly even if it survived the shelling and one did not have to leave it. It became transparent, and contained all those Ukrainian hearths that temporarily or forever went out.

Translators’ note:

The last line of Haiku #6 (“not one more step”) refers to “krai”: “land,” and also “edge,” which could also refer to a border, territory, or hinterland. According to some scholars, the word also forms a root for the name of the country, Ukraine.

Фото –  Т. Панасюка та з особистого архіву А. Лисенка

#ЛичаківськаРОмЛьвоваТЧХУ