ЯК ВІЙНА НІВЕЛЮЄ МОВУ МИРНОГО ЧАСУ

Учасники воркшопу "Поміж без меж/ Both Sides of the Border Face East" обговорили

багато нагальних проблем сучасності, одна з яких – вплив війни на українську мову.

30 червня 2023 р. у головній читальній залі Наукової бібліотеки Львівського національного університету відбувся захід у рамках проєкту «Поміж без меж/Both Sides of the Border Face East» – міжнародного та міждисциплінарного колоквіуму, присвяченого питанням відповідальності, писання та перекладу в Центрально-Східній Європі, і покликаного налагодити тіснішу взаємодію України та інших держав у різних галузях культури та мистецтва. Зустріч модерував учений секретар Наукової бібліотеки Ігор Петрій.

Описана подія відбувалася під лозунгом «Довічні слова/Durable Words», тому всі доповіді стосувалися слова та всього, що з ним пов’язано.

Зустріч відкрив Данило Ільницький – літературознавець, есеїст, старший викладач Українського католицького університету, дослідник творчості Богдана Ігоря Антонича та низки інших постатей і проблем гуманітарного й культурно-мистецького світу. Свою доповідь він присвятив трьом знаковим персоналіям літературного модернізму – Богдану Ігорю Антоничу, Бруно Шульцу та Деборі Фоґель, при цьому рефлексуючи про Львів, Дрогобич, Галичину як про суголосний простір естетичних ідей та літературного вислову.

Перелічені особи жили і творили в одному часопросторі, проте ніколи не спілкувалися між собою, а проте фокус на мистецтво та потреба системно і структурно висловлювати свою теорію творчості об’єднує їх щонайдужче.

Суспільний, мистецький, літературний, інтелектуальний Zeitgeist галицького міжвоєння творить, на авторове переконання, плідну перспективу для певної ревізії та переосмислення (не)перетинань поміж важливими персоналіями й ідеями польської, української та єврейської культур.

Автор почергово комбінує й перегукує три ключові слова: уявляння, наздоганяння, пам’ятання. Ці метафоричні концепти подвійні: з одного боку, це фокуси, спрямовані на трьох авторів, про яких ідеться, адже виростають із їхньої концепції творчості. З іншого – тут втілено його суб’єктивний дослідницький і великою мірою особистий погляд на пере-відкривання та пере-прочитання їхнього доробку.

Наступним спікером був Остап Сливинський – поет, перекладач, літературознавець, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, від 2022 р. віце-президент Українського ПЕН-клубу. Він автор і укладач кількох збірок, остання з яких – «Словник війни» – вийшла цьогоріч.

У цій збірці О. Сливинський зробив проміжний підсумок досвіду спілкування з переміщеними особами, набутого на початку повномасштабного вторгнення. Він відзначає, що війна змінює значення слів, як у контексті війни слова набувають додаткового значення-тіні, обростають новими асоціаціями або й взагалі змінюють свою семантику.

Так, «ванна» набуває значення укриття і рятує оповідачку під час обстрілу; «зірка» – це фігура, яку утворюють клейкі стрічки, наліплені на віконну шибу, щоб вберегти скло від розлітання в разі вибуху; «мангал» – це вже не атрибут відпочинку, а інструмент виживання за умов відсутності електрики й газу. Те саме стосується й абстракцій: «краса» стає не просто недоречною, а й небезпечною, бо несе для жінки загрозу зґвалтування; «радість» стає засобом спротиву; «тиша», замість заспокоювати, тривожить, бо може ховати у собі небезпеку; «сни» лякають, бо за ними неминуче йде перспектива прокидання.

«Словник війни» став справжнім соціально-культурним проєктом, до того ж міжнародним. Станом на сьогодні книга, яка містить понад 80 історій, видана українською, німецькою, польською, словацькою мовами; плануються видання в Чехії, Румунії, Грузії, Південній Кореї, Японії та США; фрагменти публікувалися литовською, латвійською, угорською, італійською та іншими мовами. Існують дві версії ілюстрацій до «Словника», а також театральні та музичні адаптації цих текстів.

Далі слово взяла Жужа Шеєм (Zsuzsa Selyem), доцентка угорської літератури XX ст. і порівняльного літературознавства Університету Бабеша – Бояї (Клуж), авторка двох експериментальних романів та кількох збірок оповідань та есеїв. Вона родом з Румунії, проте її рідна мова угорська, угорським є й її основний культурний контекст.

Стосунки між Україною та Угорщиною від часу повномасштабного вторгнення Росії суттєво погіршились. Натомість, Угорщина захищає зараз такі починання, які часто співпадають з російськими інтересами. З цього приводу Ж. Шеєм несхвально відгукується про пропагандистську діяльність нинішнього уряду, яка руйнує основу демократії, підриває довіру один до одного і сприяє роз’єднанню громадян.

На думку авторки, вся література – це всесвітній протест проти привласнення мови самовпевненою владою. Література та мистецтво соцреалізму зводилися до пропаганди, корисної для диктатури. Зараз пропаганда працює більш звабливо: письменникові вже не обов’язково вихваляти владу, достатньо промовчати про її справжнє обличчя. Та варто підпасти цьому м’якому тиску владоможців, як джерело слів для об’єднання людей - пересихає.

За джерелом:

https://www.facebook.com/photo/?fbid=571009071862775&set=pcb.571009315196084

Фото – учасників воркшопу

#ЛичаківськаРОмЛьвоваТЧХУ