НОВЕ ЖИТТЯ ОЛЬГИ ДІЗУС

Переселенка з м. Костянтинівки Ольга Дізус, разом із двома доньками, живе нині у невеликому селі на Рівненщині. У свої 43 роки вона отримує другу вищу освіту педагога – змінила професію, щоб діти не відчували війни та мали справжнє «золоте дитинство».

Ольга керує нині гуртками у Корецькому центрі дитячої та юнацької творчості, виготовляє костюми з оригамі, організовує екскурсії та покази мод. З чим довелося їхати з дому в нове життя, як вдалося об’єднати довкола себе сільських хлопців і дівчат та чому їм інколи заздрять власні батьки, Ольга розповіла газеті «Схід NOW».

ЗДАВАЛОСЯ, ЩО СТРАШНІШЕ, НІЖ 2014-ГО, НЕ БУДЕ

Ще до повномасштабного вторгнення Ольга Дізус знала про війну не з чуток. 2014 року, коли російські бойовики та їхні посіпаки захопили Слов’янськ і Краматорськ, вона народжувала найменшу донечку. Жінки народжували, а за вікном пологового будинку Костянтинівки лунали вибухи. У місті не було води, підлогу у лікарні мили водою зі ставка. Вийти на вулицю з немовлям, щоб подихати свіжим повітрям, було надто небезпечно. Тоді жінці здавалося, що нічого страшнішого, ніж події весни та літа 2014 року, в її житті вже не буде. Але вона помилялася.

Ольга добре пам’ятає лютий 2022 року. Її сім’я жила у власному триповерховому будинку на виїзді з Костянтинівки до Часового Яру. Незадовго до вторгнення у дитсадочку, який відвідувала донька, всіх попередили, що будуть військові навчання у полях – мовляв, не лякайтеся. Але 24 лютого родина прокинулася від вибухів, які не були схожі на учбові.

«Здавалося, що від вибухів будинок аж здригається й підплигує. Спочатку ми вирішили перечекати у власному підвалі. Вночі я лягала спати разом із дітьми на зсунуті докупи ліжка і думала, що якщо ми загинемо, то всі разом. Найбільше лякало, що я можу їх втратити, залишитися без них», – згадує жінка.

Певний час родина сподівалася, що події розвиватимуться, як 2014-го, і все скоро скінчиться. Але у другій половині березня стало зрозуміло, що залишатися у Костянтинівці небезпечно. Ольга з чоловіком за день зібрали все, що могли вивезти на власному автомобілі, та виїхали до села Морозівки, яке розташоване біля міста Корець Рівненської області. Обрали це село просто тому, що чоловік Ольги бував тут по роботі.

З ХІМІКА – У ПЕДАГОГИ-ОРГАНІЗАТОРИ

У Костянтинівці жінка 16 років пропрацювала в лабораторії тепличного комбінату лаборантом, отримувала непогану зарплату. Але ні в Корці, ні в Морозівці хіміки не були потрібні. Так Ольга залишилася без роботи, а її донечки – без звичного кола спілкування. Дівчата навчалися, відвідували театральні та образотворчі гуртки дистанційно, але їм не вистачало спілкування з однолітками. Тож, жінка мала завдання не тільки працевлаштуватися, а й допомогти дітям знайти нових друзів.

На знімку: Ольга з квіткою, яку сама зробила

Ольга гарно малює та співає, вдома вона була активною у батьківських комітетах школи та садках – допомагала готувати дитячі заходи. А ще вона мала хобі з виготовлення великих штучних квітів, які іноді продавала на ярмарках майстринь. Чому б не згадати про це у Морозівці, подумала жінка – і взимку 2022 року підготувала з сільською малечою Різдвяний концерт, який провели у церкві.

«Дітям дуже сподобалося виступати на концерті й вони почали до мене звертатися з питанням, коли ми зберемося наступного разу», – розповідає Ольга про те, як вийшло так, що майже півроку вона безоплатно займалася з дітьми у місцевому кафе, а потім у школі – робили поробки, малювали, співали. -  До мене на заняття вже ходили 40 хлопців та дівчат, коли зателефонувала голова Корецької міської ради Людмила Дмитрук та запропонувала офіційно оформитися керівницею гуртків у міському центрі дитячої та юнацької творчості».

Зараз Ольга веде три гуртки: «Країна квітів», «Клаптикова пластика» та «Крафт-дизайн». Її вихованці виготовляють казкові костюми з підручних матеріалів та оригамі, беруть участь у показах мод у будинку культури, проводять концерти та фотосесії до свят. Також керівниця возить малечу з Морозівки на екскурсії та організовує для них походи.

«Ми вже побували у Дубні, Рівному, Житомирі, де дітям найбільше сподобався музей космонавтики, плануємо відвідати замок Любарта у Луцьку. Вже іноді батьки починають дітям заздрити, що їм так багато вдалося побачити», – усміхається жінка.

Минулого року Ольга вступила до Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Наразі вона дистанційно вчиться на другому курсі за спеціальністю «вчитель математики, інформатики та економіки». Крім того, онлайн навчається у школі мистецтв та музичній школі за класом «вокал».

«Я вмію співати та малювати, але спеціальної освіти не мала. Тому змушена була піти вчитися, щоб навчати правильно. Тепер зранку я в університеті, потім веду гуртки, а потім поспішаю на онлайн - заняття до художньої та мистецької шкіл. Важко все встигати, але я намагаюся. Хочу, щоб у моїх та інших дітей було дитинство попри війну. Для мене це ще і власний фронт, де треба перемогти. Всі гуртківці, яких, до речі, називають «Гарні українці», стали мені рідними».

Жінка зізнається, що мала можливість виїхати за кордон, але їй було шкода залишати Україну. Після завершення війни вона хоче повернутися на Донеччину. Ольга дуже сумує за мамою, яка живе у Райгородку, що неподалік від Слов’янська.

«Ще сумую за нашим занадто теплим, мілким, але унікальним Азовським морем, помідорами та кавунами з Донеччини. Тут вони не такі смачні, як у нас, бо, мабуть, сонечка їм трохи не вистачає», - каже співрозмовниця.

По поверненні до Костянтинівки Ольга Дізус планує відбудовувати свій зруйнований росіянами будинок.

«У ньому немає даху і однієї стіни. Крім того, дім пограбували, винесли всі меблі, речі, сантехніку, зняли навіть лінолеум з підлоги. На нашій вулиці майже ніхто не живе. Одного сусіда вбили, хтось помер через хворобу, інші виїхали… Але росіяни нас ніколи не переможуть. Бо ми вміємо і любимо працювати, не сидимо на місці, здатні у скрутні часи об’єднатися, а це – запорука нашої Перемоги», - переконана Ольга.

Автор матеріалу: Ірина ДІМІТРОВА

За джерелом:

https://shidnow.com.ua/nove-zhyttya-olgy-dizus/

Фото – автора нарису 

#Український_Червоний_Хрест_Личаківського_району