СЛОВО МАЄ КРИЛА

У Львові 4 вересня відбулась спеціальна зустріч

 “Коли можеш розправити крила”, присвячена темі

 безбар’єрної комунікації та ролі мови у формуванні

 суспільних наративів, повідомляє Гал-Інфо.

У межах спеціальної зустрічі присутні мали нагоду послухати експертні доповіді, панельну дискусію на тему “Слова маю крила: як комунікувати безбар’єрно”, а також взяти участь в інтерактивному тренінгу із практичними порадами для комунікаційників громад.

“Ми зібрались, аби разом спробувати зрозуміти дуже просту річ, що бар’єри руйнують не лише дії. Почати треба зі слів. Спочатку було слово, потім дія. Те, як ми формуємо слова, формуємо ці дії далі”, – зазначив на початку зустрічі її модератор Єгор Гордєєв.

Ведучий розповів, що, відповідно до нещодавніх досліджень п’яти тисяч матеріалів українських медіа національного та регіонального рівня, майже половина згадок містить некоректну термінологію. Зокрема, йдеться про п’ять напрямків:

• захворювання;
• порушення, синдроми і розлади;
• раса, етнічна чи національна належність;
• інвалідність;
• соціальні групи та ЛГБТ. 

“Більшість із цих помилок є несвідомими абсолютно. Абсолютно несвідомими. Це стигма з дитинства, це захисна реакція, бажання щось заговорити. І ти не думаєш, що насправді заговорюючи щось, ти створюєш геть іншу реальність, яка насправді стигмує людину, яка навпроти тебе”, – зазначив Єгор Гордєєв. 

Своїми поглядами щодо особливостей впровадження безбар’єрної комунікації упродовж заходу ділились також експерти цієї сфери. Зокрема, заступник голови Львівської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Олександр Кулепін переконаний, що комунікаційна безбар’єрність є не менш важливою, ніж фізична, адже кожне слово може бути цінним для когось, ставати натхненням і підтримкою. Саме тому важливим є видання довідника безбар’єрного мовлення, ознайомитись із яким можна за посиланням.  

“І я розумію, що багато хто його читав, однак я і себе ловлю на думці, що треба його перечитувати. Бо навіть коли людина каже, що приїхав ветеран на візочку, і потім сама себе поправляє – на кріслі колісному, – я бачу, що ми ще в процесі. І цього не треба боятися – треба хотіти перевчитись і перейти на правильне мовлення, щоб людина, з якою ми комунікуємо, вона відчувала надійність, відчувала, що у нашій комунікації ми хочемо саме з нею, як з людиною, спілкуватись, а не просто з об'єктом чи з особою. І коли ми будуємо в школах пандуси, для нас не менш важливо, щоб вчитель у цій школі теж розумів, як комунікувати з дитиною, у якої може бути інвалідність”, – зазначив Олександр Кулепін. 

Заступник в.о. Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань європейської інтеграції Андрій Наджос також додав, що місто Львів завжди демонструвало, що безбар’єрність починається з дуже простих речей: уваги до людини, поваги до її потреб і готовності чути один одного. 

“Безбар'єрність — це насамперед про людину, її гідність, потреби та право бути почутим і жити повноцінно. У центрі цього підходу стоїть принцип людиноцентричності. Він здатний змінити не тільки державну політику чи цілі комунікації, але й культуру нашої щоденної взаємодії… Безбар’єрність – це про створення суспільства різних можливостей. Ми запрошуємо всіх журналістів, представників органів влади, громадськості, бізнесу працювати єдиною командою. Наша спільна робота стане запорукою того, що безбар'єрність буде майбутнім, яке ми можемо зробити реальністю вже сьогодні”, – поділився Андрій Наджос. 

А ось експертка з нейроменеджменту Наталія Кадя наголосила, що нейролінгвістика дуже багатьма прикладами доводить, що слово – це спосіб не просто комунікації, а формування реальності. Адже саме формування певних речей має прямий вплив на те, як слухач сприйме інформацію та яку думку про них сформує. 

“Уявіть собі дві ситуації. Перша ситуація, у якій приходить фахівець до керівника і запитує: “Ми можемо взяти на роботу інваліда?”. І уявіть на секунду, які асоціації це викликає в мозку, які почуття та думки і як результат – яку дію? Або інша історія, коли приходить фахівець до керівника і говорить про те, що має людину, яка має фантастичні компетенції, які вкрай їм потрібні зараз, але потрібно врахувати, що ця людина має порушення слуху, зору або інше. Уявіть собі батьків, яким зараз діти, які у перші дні пішли до школи і, повертаючись додому, розповідають: “У нас є сліпий хлопчик або хлопчик-каліка”. Яку цілу нейронну та соціальну мережу запускає така комунікація? Або інша історія, коли приходить хлопчик додому зі школи і каже батькам про те, що “у нас в класі є фантастичний Макар, який має порушення слуху, і ми маємо бути уважними до того”. Кожне слово, яке ми говоримо, нікуди не дівається. Воно впливає на те, як мозок реагуватиме, яку поведінку створюватиме”, – переконана Наталія Кадя. 

За її словами, сьогодні публікації в медіа часто можна подавати із зовсім різними акцентами. Наприклад, історію ветерана можна подати через страждання й жертовність, а можна — через силу, мужність і спроможність долати виклики. Така подача інформації створює суспільну думку, яка формує суспільство. Залежно від того, які слова обирає людина у комунікації з іншими, залежить те, якою є поведінка і тієї ж людини, але й її оточення – друзів, сусідів, колег, дітей тощо. 

“Здавалося, що означає слово? Слово означає те, яким буде суспільство, у якому нам з вами жити. Слово означає, якою буде Україна, яку ми створюємо через свої щоденні дії, які визначаються нашими словами. Тому слово – це те, за допомогою чого ми можемо жити, розвиватись, підтримувати один одного і створювати суспільства, де ні бар'єрів в наших головах, ні бар'єрів на наших вулицях не буде, а на першому місці, у центрі всього, буде людина”, – наголосила Наталія Кадя.

За джерелом:

https://galinfo.com.ua/news/438603.html

Фото – Гал-Інфо та з особистих сторінок у соцмережах: Єгор Гордєєв, Олександр Кулепін, Андрій Наджос, Наталія Кадя.

#Український_Червоний_Хрест_Личаківського_району