УКРАЇНЦІ  МОЗАМБІКУ

 Де тільки не працюють наші земляки  у світі ! За оцінкою експертів за кордоном в даний час трудиться близько 6,5 мільйонів наших співвітчизників. У Мозамбіку, наприклад, ось уже понад 20 років проживає і працює Дмитро Яцюк. Сюди він потрапив, завдяки...матері. А решта вже склалося само собою.

На чужині Дмитро досконало опанував професії: журналіста і блогера, викладача туристичних спеціальностей і активіста української діаспори. Оселився на південному сході Африки – у місті Мапуту, столиці Мозамбіку. За ці роки білий чоловік навчився ладнати з чорношкірими городянами, згуртував там українську громаду, адже в Мозамбіку проживає близько ста п’ятдесяти змішаних родин, у яких дружини – українки, чоловіки – африканці.

Там Дмитро одружився з португалкою Марією Кандідою (на знімку), яка перейняла українські традиції і тепер залюбки ласує варениками й носить вишиванку.

 СЛОНИ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ  ПАМ’ЯТАЮТЬ ЛЮДСЬКІ ЗЛОДІЯННЯ

Дмитро із братом переїхали до Мозамбіку через чотири роки після того, як там обжилася їхня мама, пані Людмила Словохотова. Вона, коли навчалася на факультеті права Київського університету ім. Шевченка, закохалася в африканського студента. З ним і переїхала до Мабуту. То був 1988 рік. Пані Людмила стала викладати право, відтак влаштувалася прокурором у столиці. Відтоді українка зробила блискучу кар’єру: нині вона - головний прокурор республіки Мозамбік.

Син Дмитро, полишивши журналістику у Києві, провчився в Африці на туристичному факультеті, тепер викладає у школах та інституті предмети, пов’язані з туризмом.

– Окрім того я стараюся згуртувати там українську громаду, організував фан-клуб київського «Динамо», – каже Дмитро. – А ще допомагаю українцям знаходити своїх родичів. Нещодавно дівчині, яку батько забрав з собою у Мозамбік, допоміг знайти українку-матір, яка була на заробітках в Італії і не бачилася з донькою двадцять років!

Зі слів Дмитра Яцюка, Мозамбік не є такою дивною країною, як може видаватися. Мовляв, це друга за величиною країна після сусідньої Південно-Африканської Республіки, має понад 20 мільйонів мешканців, в основному банту, 50 тисяч - європейського походження, мови - португальська (державна), 25 африканських мов, 2,5 тисячі кілометрів берегової лінії, а, як відомо, пляжі там придатні для купання усі 365 днів на рік!

 – У Мозамбіку – вічне літо, – дивує розповідач. – У грудні, січні, лютому температура сягає до +35-40 градусів. А зима – це травень-червень, коли поділка термометра вказує на +25 удень, і +15 уночі. Цьогоріч у Мапуту була найхолодніша за останні п’ятдесят років зима: температура впала до позначки +5 градусів…

Проте туристів тут не бракує, бо подивитися є на що. Біля узбережжя є острів, на якому зупиняються усі зірки шоу-бізнесу та короновані особи. Були Бред Пітт з Анджеліною Джолі, іспанський принц, футболіст Кріштіану Роналду… Себто там стоїть усього п’ять чи шість бунгало, що вартують по 750 доларів на ніч!

Але не менш привабливим місцем для відпочинку є остів за 40 км від Мапуту, де номер з усіма вигодами коштує 250 доларів за ніч. Є і дивовижний пляж Санта Марія, де можна розкинути власний намет, і за метр від берега чудуватися з величезних черепах, дивовижних риб…

Акул боятися не варто: за останні двадцять років не було зареєстровано жодного нападу на туристів. На острові є цікаві музеї, палац і парк, де мешкають вельми оригінальні слони. Відомо, що з 1977 по 1992 роки у Мозамбіку тривала громадянська війна. Бійці вбивали тварин, аби мати їжу, а от слонів – заради бивнів. І тоді вижили лише ті слони, які бивнів не мали.

Тож нині ті хоботні, що вижили, не хочуть мати нічого спільного з тими, які мають бивні. Бо у слонів є генетична пам'ять, і вони добре закарбували, як із ними чинили люди. З Південно-Африканської Республіки, де є величезний Крюгер-парк, що завбільшки з Київську область (20 тисяч квадратних кілометрів), привозять багато слонів, але місцеві спаровуватися з ними не хочуть.

«ПРЕЗИДЕНТ МОЗАМБІКУ НАВЧАВСЯ …ПІД СІМФЕРОПОЛЕМ»

Офіційна мова у Мозамбіку португальська, але багато людей там розмовляють і англійською. Цікаво, що на гербі Мозамбіку зображено автомат Калашникова. Дмитро каже, що кілька років тому у країні відбувалися дебати: дехто вимагав забрати радянський автомат із герба. Але пан президент Армандо Гебуза, який у 1960-х роках навчався в українському військовому училищі під Сімферополем, заперечив, це наша історія.

Розповідаючи про Мозамбік, Дмитро не оминає цікавих для туристів сусідніх із Мозамбіком країн, - Свазіленду та ПАР. Остання славиться знаною ще з дитячого мультика річкою Лімпопо, Столовою горою, яка скидається на справжнісінький стіл, що заввишки у тисячу метрів, та Крюгер-парком, якого населяють тисячі леопардів, косуль, носорогів, жираф та слонів. Є тут і музей-тюрма, де сидів перший чорношкірий президент ПАР Нельсон Мандела.  

А от маленьке африканське королівство Свазіленд, яке має лише два міста і затиснуте між Мозамбіком та ПАР, славиться на весь світ святом Умхланга, що його ще називають «Танець очеретини» (на знімку). Воно відбувається раз на рік, у серпні або вересні. Тоді всі незаймані дівчата королівства (близько 70 тисяч!), вбрані лише у спіднички, з голими персами танцюють перед королевою-матір’ю, дружиною короля. А їхній син, молодий король, має право обрати собі чергову дружину.

 – Цей король - полігамний, себто щороку може обирати собі нову дружину, – роз’яснює Дмитро Яцюк. – Але маючи їх із чотирнадцять, намагається не вичерпувати цілком державну казну, бо кожній дружині мусить побудувати палац, подарувати мерседеса… Цікаво, що кілька років тому на святі з’являлися уже й білі дівчата.

Як не дивно, але начальник Королівського протоколу Фелізве Дляміні, який контролює щоденний робочий графік короля Свазіленду Мсваті III, навчався у Києві, в університеті Шевченка. Він одружений з українкою Оленою Дляміні, має трьох синів, старшого назвав Тарасом на честь університету, де студіював міжнародні відносини. Олена Дляміні є хазяйкою приватної фірми «Рамашка», що спеціалізується на архітектурі та дизайні інтер’єрів. (Докладніше - http://lviv-redcross.at.ua/blog/2012-04-17-543#)

 – Якщо українська громада у Мозамбіку налічує 400-500 людей, то у Свазіленді – 6, – посміхається Дмитро. –  Двоє дорослих та четверо дітей, троє з яких є афроукраїнцями. Можливо, тому Свазіленд – єдина африканська країна, куди українцям не потрібна віза.

***

Дмитро з португалкою Марією Кандідою жили на сусідніх вулицях, почали зустрічатися. Уже шість років, як живуть разом і майже рік, як одружилися. Марія наразі домогосподарка, що дає можливість завше бути поруч із чоловіком, подорожувати світом, а надто – Україною, яку подружжя Яцюків надзвичайно любить!

– Ми з дружиною відзначаємо українські свята, святимо Паску, шануємо Різдво, – ділиться Дмитро. – Обоє носимо вишиванки, дружина має їх уже кілька. Смакуємо українським борщем, який найліпше готує мама, варениками, які дружина хоч не ліпить, але залюбки ними ласує. І сало вона їсть, і горілку п’є…  Хоч я народився у Латвії, але саме Україну вважаю своєю батьківщиною, тож ніколи не стану африканцем. До того ж у Мозамбіку мені вельми бракує сала, гречки та зефіру, тому заради цих продуктів стараюся якнайчастіше приїжджати в Україну. 

На запитання, як вдається не забути українську мову, якою чудово спілкується, Дмитро відповів:

– Та хіба таке можливо?! Набагато важче забути, ніж пам’ятати.

ПОРАДИ  УКРАЇНСЬКИМ  МАНДРІВНИКАМ  ВІД  ДМИТРА  ЯЦЮКА

Якщо ти намірився поїхати до Мозамбіку…

…ніколи не кажи африканцю, що він чорний;

…мандруй із відкритим світосприйняттям, не вважай, що те, що ти знаєш про Україну та світ – істина;

…будь відкритим до нового, сприймай нове, як нормальне, а не щось чудернацьке, бо дуже часто те, що ми сприймаємо нормально, є чудернацьким для людей;

...посмакуй приготованим тамтешніми кухарями крокодилом, він дешево коштує, м'ясо страуса та бегемота, яке нагадує високоякісну яловичину.

Джерело:http://sumno.com/thg

Петро Гарматій,

Почесний зв»язківець України, голова віртуального філателістичного  клубу «Милосердя»