ПІДТРИМАЙМО  ПЕРШУ  КНИГУ  ВАДИМА  НІКОЛІСА!

Нещодавно завершився черговий марафон білоруського  мандрівника

Вадима Ніколіса, в ході якого він наодинці, більш  ніж за місяць, подолав

відстань від Мінська до Пскова…пішки. Перед подорожжю Вадим обрав 

за мету: своїм вчинком популяризувати ідеї гуманізму і милосердя. Це 

тим більш слушно, що в цьому році світ відзначає 150-річчя

заснування Червоного Хреста, волонтером якого мандрівник вже є давно.

І поставлені завдання ним були виконані.

У групу підтримки мандрівника, створену у соцмережі «Вконтакті», за час його благочинної акції, звернулися понад 500 осіб, яким був цікавий досвід проведення подібних заходів.

Ці люди слали по Інтернету слова підтримки Вадиму, просячи передати йому звістку, що у сучасному світі дуже потрібні доброта і милосердя, котрі він несе із собою, закликаючи займатися сучасників благодійністю, незважаючи 

ні на які забобони і несприятливі обставини. Та Вадим, завершивши свій піший марафон, вирішив не зупинятися на малому. Зараз він почав писати книгу, в якій у художній формі розповість читачам про пригоди, які чекали його у дорозі.

Сьогодні ми представляємо вашій увазі уривок з третього розділу до цієї книги «Дорога на Північ»:

«Той момент, коли я вийшов за межі міста, вважаю початком моїх мандрів. Озирнувшись востаннє на вируючий ранковим життям Мінськ і згадавши Всеблагого, впевненим кроком рушив на Північ. Як проміжну крапку і орієнтир подорожі у Псков, я вибрав Вітебськ, де по прибуттю  мав зустрітися з місцевими любителями екстремального туризму і простими людьми, котрі хотіли зустрітися зі мною, тому що багато чули про мої минулі марафони і експедиції.

Мені належало пробудити у цих душах своїм прикладом почуття нескінченного ентузіазму, філантропії та чисте бажання служити Абсолюту, всім живим істотам. Навіть ця проміжна мета не давала мені права на помилку, адже тоді все до чого я прагну, може бути поставлено під сумнів.

«Все має бути на висоті, все спрацює як швейцарський годинник », - з такими думками я йшов ось уже двадцять хвилин, прораховуючи кожну дрібницю, яка може вплинути на мою зустріч у Вітебську.

У небесах, де ще недавно хмари пливли, прибираючи  химерних форм, то замків, то супроводжуючих їх міфічних істот, почали згущуватися і темніти. Зрозумів, що це весняні грозові хмари. Справді,  через кілька секунд я відчув на обличчі подих легкого вітерця, а потім пориви сильного вітру. Було зрозуміло , що незабаром буде дощ, але я відкинув думку про пошук притулку, оскільки з полпередніх мандрівок виніс правило: не звертати особливої уваги на погоду, бо якщо буду зупинятися під час кожного дощу, то моє просування до мети буде по темпах таке саме, як у черепахи.

Та й не моє це, боятися якогось дощу. Тож я обмежився тим , що накинув на себе стару армійську плащ -палатку , яка зі мною у всіх подорожах. Йдучи в такому вигляді по дорозі , я був схожий на привид солдата минулих епох , що самотньо йде по узбіччю.

Спочатку дрібними краплями , потім побільше пішов дощ , перетворившись через деякий час у справжню зливу . Хмари остаточно заволокли небо , тепер все здавалося темним і похмурим . Струмочки , що ще кілька хвилин тому текли по асфальту граціозними цівками , перетворилися на нескінченні водні потоки .

Шквальний вітер , буквально здирав з мене плащ , намагаючись забрати його кудись удалину . Тут сама Мати- Природа , навіяла мені прямі паралелі з життям людини , які ми не завжди помічаємо. За час життя  ми проходимо різні цикли свого буття: одні періоди - сонячні , інші – грозові. Вони можуть з різною періодичністю чергуватися. І як у моєму випадку , правильним рішенням буде , не дивлячись на обставини , не зупиняючись , просуватися до заповітної , найголовнішої мети .

Людина повинна розуміти , що досягнення чогось , це результат наших зусиль. Але за результат потрібно боротися. Бо складності - сестри успіху. Злякався , зупинився , засумнівався у своїх силах , або важливості мети , вважай що зробив крок назад.

Тому мене влаштовував тільки рух до мети , не дивлячись на перешкоди. І чим сильніше йшов дощ, і міцнішав вітер , які перебореш, тим вишуканішою буде здаватися та веселка, що незабаром засяє вам попереду. Але не забудьте накинути на себе плащ Віри .

Вся ця негода тривала більше години , і мені доводилося йти без можливості звірити маршрут по карті , покладаючись тільки на те , як я запам'ятав дорогу. Слід зауважити , що йшов я точно і з шляху не збився .

Коли перші промені світла , почали пробиватися  крізь рідіють хмари , я був в кілометрах дванадцяти від Мінська . Це була вузька лісова дорога , запах ялини  витав повсюди особливо сильно , бо було після дощу. На землі  подекуди ще лежав сніг , хоча в місті про нього встигли забути. Воістину чудова картина , яку складно описати словами , це потрібно відчути , навчиться відчувати все те, що нас оточує , особливо найпрекрасніші і магнетичні  форми природи.

Хоч я ще замало відійшов углиб лісу , щоб просочитися цією енергією , споглядати навколишню красу , створену синтезом різних форм життя, та все ж помітив, що Природа пробуджується від зимового сну. На місцях, де ще недавно лежали кучугури снігу , зараз величезні скупчення талої води. Поляни , зігріті променями сонця , повністю звільнилися від снігу , оголюючи торішню траву.

Тут  на мене зійшло почуття великого єднання , моєї сутності , кожного атома мого тіла, і всього навколишнього світу: кожної сніжинки , кожного листочка на дереві , кожної краплі води. Ми по суті частини одного цілого , лише стоїмо на різних щаблях ієрархії створеної всеблагих , але та животворяща енергія , яку кожна частка матерії  несе в собі , і яка до цих пір не визнана вченим співтовариством , єдина для всього живого.

Ця первинна енергія , яку я схильний називати Вріл , є той Божий дух , що творить із мертвого , розумне, і наділене духом (це тільки мала частина того, на що здатна ця Сила ) . Усвідомлюючи це , я був сповнений почуттям великої любові , виявленої до всіх істот , почуттям великої відповідальності , що зійшла на мене , як на людину вищого порядку.

І  поклало мені її на рамена Провидіння , природним правом зобов'язавши піклуватися про те , що в даному втіленні виявилося на нижчих щаблях ієрархії. Я бачив життя скрізь: відтепер я і весь світ - одне ціле , не дивлячись на формальні відмінності . Єдність у різноманітті !»

(Переклад  з рос. мови О. Апостолюка)

Книга буде мати 120-140 сторінок. Робоча назва - «Мій шлях до добра і милосердя».

Вона буде включати такі розділи:

1.Вихід. 2. Хрест і троянда. 3. Дорога на Північ. 4. В гостях у старого. 5. Випробування. 6. Трансформація душі. 7. Біля воріт Пскова. 8. Псков.

Та щоб задуману книгу надрукувати, потрібні кошти. Тому прошу всіх, хто розуміє необхідність виходу у світ такої книги, зробити посильну пожертву. За домовленістю між автором і видавцем, кошти акумулюватимуться на розрахунковому рахунку Личаківської РО ТЧХ м. Львова.

Якщо ви підтримаєте нас у достатній мірі, то книга вийде на українській, білоруській, російській, англійській мовах.

До неї передбачається зробити додаток у вигляді запису на DVD – диск.

Банківські реквізити для тих жертводавців, хто може зробити пожертву у гривнах простим переказом:

ЛИЧАКІВСЬКЕ РАЙОННЕ ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА м. ЛЬВОВА

ЄДРПОУ 20846443

р/р 26005000001250 в ПАТ «Укрсоцбанк»

МФО 300023

З поміткою: «На видання книги Ніколіса»

Хто ж користується електронними грішми, той може зробити пожертву на наш сайт у гаманець Web-money,

 з такою ж поміткою «На видання книги Ніколіса»:

Євро - E 957042746057

Гривня - U 511828258153

Долари - Z 226274508252

Рублі - R 134004408733 

Заздалегідь дякую усім жертводавцям

за проявлену доброту і милосердя !

Фото – з фотоархіву В. Ніколіса

Ксенія Прокопенко,

Прес - секретар Вадима Ніколіса, м.Мінськ

На цю ж тему:

1. Відхід. Розділ І  -  http://lviv-redcross.at.ua/blog/2013-07-23-1934